Готуємо до навчання в школі / дитячі запитання

Складні запитання дітей про школу: як відповідати

            Підготовка до першого класу завжди викликає хвилювання і в дітей, і в дорослих. Найвідповідальніші батьки поспішають навчити майбутнього першокласника читати й рахувати, змушують виводити літери та обчислювати приклади. Утім, насправді всі ці старання мають бути справою другорядною. Передусім дитину слід підготувати до шкільного навчання психологічно. Адже це новий і досі невідомий етап в її житті. Новий режим дня, колектив, правила, обов’язки — усе це навіть у віддаленій перспективі неабияк лякає багатьох дітей. Так виникають запитання, від яких дорослі нерідко губляться. З’ясуємо, про що саме йдеться й визначимо орієнтовний алгоритм, як дорослим реагувати на чисельні дитячі «що?», «чому?» і «навіщо?» про школу.

Які запитання мають насторожити

        Якщо дитина запитує, чи будуть її забирати зі школи, чи складно там навчатися, чи сваритимуть її за оцінки — це привід батькам та педагогам замислитися. У таких запитаннях майбутнього школяра проявляється його страх залишитися на самоті, зазнати невдачі чи бути підданим критиці.

          Також дорослих має стурбувати запитання дитини про те, хто навчатиметься з нею. Діти не ставлять таких запитань просто з цікавості. Зазвичай в такий спосіб вони повідомляють, що в них були або є конфлікти з колективом чи конкретною дитиною.

Нерідко найперше, що цікавить майбутніх першокласників, — чи можна в школі гратися, чи буде в них час гратися вдома, як раніше. Такі запитання можуть свідчити про дві речі: або дитина боїться втратити право на гру — процес, який викликає найліпші емоції, розслабляє, або вона просто не готова до майбутніх навантажень. Тут, як кажуть, вона «ще не награлася». Тому батькам неодмінно варто зважити всі «за» і «проти» й вирішити, чи варто в поточному році віддавати дитину до школи.

Як не варто відповідати

          На будь-яке, навіть найпростіше, дитяче запитання про школу варто реагувати адекватно — з увагою та повагою. Не слід відповідати жартом, висміювати дитину або те, що її турбує. Навіть якщо ви спочатку пожартуєте, а потім спростуєте свої слова, дитина почне сумніватися у вашій щирості й правдивості інформації, яку дізналася. Неодмінно похитне дитячу довіру й відповідь у стилі «Все буде чудово!», особливо якщо змальована ідеальна картинка не співпадає з реальністю. А дитина старшого дошкільного віку вже може це проаналізувати.

Намагайтеся відповідати дитині не формально. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, обережно поясніть це дитині. При цьому спробуйте з’ясувати, чому її турбує те чи те питання, чи не потребує вона в чомусь допомоги.

У жодному разі не можна залякувати дитину, заперечувати її емоції. Так ви лише посилите проблему, що надалі, під час адаптації в школі, обо­в’я­зково про себе нагадає.

Отже, дитячі запитання — це своєрідні ключики, маячки, що допомагають виявити проблеми, страхи, які виникають в дитини на порозі шкільного навчання. І ліпше їх владнати, пропрацювати до того, як розпочнеться такий важливий етап в її житті.

Підготувала редакція журналу

«Вихователь-методист дошкільного закладу»

за матеріалами Олександри Фокіної, канд. психол. наук

На виконання наказу департаменту освіти і науки Запорізької  міської ради         № 463, з метою ощадливого споживання електричної енергії в період правового режиму - "воєнного стану", шановні батьки, надаємо наступну інформацію:

У статті 51 Конституції України сказано, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.

Стаття 50. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу є:

діти дошкільного віку, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

{Абзац другий статті 50 в редакції Закону № 2628-III від 11.07.2001}

керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти;

батьки або особи, які їх замінюють, батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу;

представники підприємств, установ, кооперативних, громадських організацій, які беруть участь у навчально-виховній роботі.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної мови, регіональних мов або мов меншин, інших мов і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

{Абзац третій частини третьої статті 59 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5029-VI від 03.07.2012}

виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

Сімейний кодекс в ст. 150, 

Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання

визначає,

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

4. Батьки зобов'язані поважати дитину.

5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток   дитини

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім’ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.

{Частина третя статті 12 в редакції Закону № 936-VIII від 26.01.2016}

Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.

   Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом:

    Стаття 155 Сімейного кодексу України

1. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

2. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

3. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

4. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

      Стаття  152 Сімейного кодексу України 

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

2. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

3. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

4. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років

    Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей — тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України (2001-05, 2002-05), якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.